Просте бажання, але велике:
Сьогодні — особливий день.
І я хочу вперше поділитися з вами справою, яка довгі роки залишалась у тиші.
Багато часу я вважав, що справжня благодійність має бути тихою. Що права рука не повинна знати, що робить ліва. Але тепер я розумію: іноді мовчання — це втрачена можливість. Можливість допомогти ще більшій кількості людей.
Сьогодні, 17 квітня, день народження одного з найважливіших проєктів мого життя — благодійного фонду «Зростай в родині».
Я дуже добре пам’ятаю, з чого все почалося.
Задовго до офіційного старту я вже багато років допомагав дітям — дитячим будинкам, сімейним формам виховання, МГБ, дітям з інвалідністю, родинам у складних обставинах. Разом з Євгеном — керуючим партнером і СЕО фонду — ми шукали, де саме наша допомога буде не просто корисною, а життєво необхідною. Де ми зможемо дати трохи більше, ніж просто гроші. Де немає черг із охочих підтримати.
Я запропонував додати в коло уваги ще одну категорію — людей похилого віку. Бо дітей підтримують багато організацій. А от пенсіонери… часто залишаються поза увагою.
Через деякий час Євген повернувся з ідеєю, яка вразила мене до глибини серця:
«А якщо це будуть сім’ї, де бабусі або/та дідусі виховують онуків, які залишилися без батьків?»
Я зрадів і засмутився водночас. Зрадів — бо, допомагаючи одній родині, ми могли одночасно підтримати і дитину, і літню людину. Це вже був мультиплікатор добра в було схоже на те, що я шукав.
Засмутився — бо дізнався, що таких сімей в Україні більше 5000. І дуже часто — вони зовсім самі. Вони не мають статусів, пільг, уваги. Соцслужби можуть прийти, порахувати пенсію бабусі, витрати на ліки, комуналку, їжу — і зробити висновок: бабуся не в змозі виховувати дитину.
А отже — дитину забирають. У притулок. Але ж там, у тій скромній квартирі чи старенькій хаті — є любов. Є найсильніший у світі зв’язок — рідна душа поруч. І бабусі готові віддати все, тільки б не віддати дитину.
Ми зрозуміли: якщо забезпечити такі родини базовим продуктовим набором на місяць — питання знімається. Дитина залишається в родині.
І саме так 17 квітня 2020 року з’явився фонд «Зростай в родині».
Наша місія — зберегти дитину в родині.
Щоб жодна бабуся не мусила віддавати онука в інтернат через брак коштів. Щоб у любові був шанс. Щоб кожна дитина знала: родина — це не просто кров. Це — опора.
Це дуже просте бажання. Але водночас — дуже велике.
Сьогодні ми системно підтримуємо понад 1000 родин у 10 регіонах України. Це 1500 дітей, які залишаються вдома — зі своїми бабусями й дідусями. І це не просто цифри. Це — тисяча маленьких історій, у яких з’явилася надія. Це родини, які знають: вони не самі, дякуючи Богу. Ми будемо й далі йти цим шляхом. Бо змінювати світ — це не про гучні слова. Це про вибір. Щоденний. Усвідомлений. Бути поруч.
Я окремо хочу подякувати Євгену — керуючому партнеру та СЕО фонду.
І дякую всім, хто з нами. Кожному члену команди. Кожному донору. Кожному партнеру. Кожному, хто підтримує, розповідає, поширює.
Ваша довіра — це наш двигун.